Список публикаций: Концептуалізація соціальних дисфункцій та нонфункцій

Концептуалізація соціальних дисфункцій та нонфункцій

у соціальних порядках обмеженого доступу

Першою і найважливішою місією соціальних інститутів є гарантоване задоволення найважливіших життєвих потреб суспільства. Головними засобом, яким користуються соціальні інститути, є соціальні норми та санкції. Соціальна норма, як прояв соціальної функціональності,   забезпечується за рахунок відтворення достатнього рівня адаптивності  соціальної системи та взаємної збалансованості та координованості її підсистем.  Порушення збалансованості підсистем викликає соціальні дисфункції, які в розумінні Р. Мертовна, є проявом дезадаптації або порушення пристосування конкретної системи до соціальних норм або умов існування.

Дослідженню соціальних дисфункцій приділяли особливу увагу М. Вебер, Р.Дарендорф, Е.Дюркгайм, О. Конт, К. Маркс, Р. Мертон, В. Парето, Т. Парсонс, П. Сорокін, А. Тойнбі, А. де Токвіль та інші соціологи. Проте сучасні дослідження соціальних дисфункцій відбувається на поверхневому рівні соціальних дезадаптацій та девіацій, що стосується окремих соціальних підсистем. Недостатньо розглянуто соціальна природа, походження, перспективи та канали поширення соціальних дисфункцій. Дослідження цього рівня вимагають звернення до поняття соціальних порядків, вивчення дисфункціональних особливостей соціальних порядків різного типу.

Мета статті – концептуалізувати соціальні дисфункціі у соціальних порядках обмеженого доступу. Завдання, що дозволяють наблизитися до мети: дати визначення соціальним дисфункціям та нонфункціям; визначити особливості соціальних дисфункцій у соціальних порядках обмеженого доступу.

Етимологічно поняття "дисфункція" походить від латинської мови: «Dis» -  приставка, що означає порушення, розлад, та «функція» - здійснення, виконання, діяльність. Поняття, що характеризує такий тип відносин, коли наслідки деякого явища, події, дії чи процесу виявляються несприятливими для даного об"єкта. Термін «дисфункція» запропоновано американським соціологом Р.Мертоном у роботі «Соціальна теорія і соціальна структура» (1957), що піддав критиці деякі постулати функціоналізму в західної соціології та соціальної антропології. За думкою Р.Мертона, у деяких сучасних соціологічних концепціях "функції" виражається "неясно". Із одного боку, функція розглядається у вигляді тенденції, яка обмежує соціологічні спостереження соціологічної структури чи соціальної системи, а з другого боку, об"єктивна категорія функції змішується з суб"єктивної категорією мотиву.

Щоб ліквідувати цю плутанину, Р.Мертон впроваджує бінарне розуміння функції та дисфункції:  "Функції - це спостережувані наслідки, що сприяють адаптації або пристосуванню даної системи; а дисфункції - ті, які зменшують адаптацію або регулювання системи" [1, с. 145]. При цьому, він пригадує про емпіричну ймовірність нефункціональних наслідків, які просто несуттєві для розглянутої системи. Несуттєві дисфункції, або "нон-функції" - це таки, які не мають принципового значення для соціальної системи. Наприклад, йдеться про соціальні форми, які вижили і збереглися з більш ранніх періодів історії або імітують існуючі соціальні процеси та явища.

За думкою, А.С. Лобанової, поширення в суспільстві набуває і нон-функціональна соціальна мімікрія, що являє собою такий спосіб адаптаційної поведінки, коли її носії набувають будь-якого оманливого образу в пошуках власного “Я”. Цих образів може бути або велика кількість або один, який найбільш доцільно підходить мімікріанту для того, щоб не відчувати себе зайвим у несприятливому для нього соціальному оточенні, чи щоб завоювати його симпатії. Мімікріанти настільки звикають до маскування, що вдаються до нього навіть тоді, коли в ньому немає потреби; вони постійно змінюють свій зовнішній вигляд,  стиль поведінки, копіюючи відомих та популярних особистостей. Така поведінка, як правило, не впливає на функціональну структуру суспільства – не порушує її та не стабілізує, вона має показово-театральний характер: це буфонада, яка скоріше розважає публіку, ніж обманює її" [2, с. 92-93].

У будь-якому даному випадку поведінка людей може мати як функціональні, так і дисфункціональні наслідки, які вимагають ідентифікації та розробки індикаторів для оцінки рівноваги всій сукупності наслідків. Концептуальна невизначеність функції, дисфункцій та нон-функцій створює ризики дисбалансу соціальної системи, які краще випереджати ніж ліквідувати наслідки дезадаптованого існування суб"єктів. Для концептуальної визначеності Р.Мертон використовує другу пару категорій: "явні" та "неявні функції. "Явні функції - це ті об"єктивні результати, що сприяють регулюванню або адаптації системи, які планують і усвідомлюють учасники даної системи; Латентні функції, відповідно, ті, які не плануються і не усвідомлюються"  [1, с. 146.]

 Провідні світові вчені пропонують розрізняти дисфункціональну роботу інституцій завдяки цілісному аналізу стабільності і порядку. Питання соціального порядку було предметом аналізу ще на етапі розвитку класичної соціології і продовжується в наш час. Вже О.Конт розкривав поняття соціального порядку у контексті дихотомії соціальної статики та соціальної динаміки. Соціальні структури забезпечують соціальний порядок, цілісність соціальної системи та її рівновагу. Соціальна динаміка виявляється лише моментом розвитку соціального порядку. Проте, джерело переходу соціального порядку в динамічну стадію не було визначено. Напрямок розвитку соціології, закладений О.Контом, успішно розвивався його послідовниками на теоретико-методологічному рівні. Подібно соціології О.Конта, поняття соціального порядку займає центральне місце в спенсерівській органістичній теорії суспільства та соціології Е.Дюркгейма. Через опис певних духовних сутностей до питання соціального порядку зверталися Ф.Тьоніс, В.Вундт, В.Зомбарт і М.Вебер, через поняття форм усуспільнення - Г.Зімель, через поняття повсякденних типізацій - А.Шюц [3, c.23].

Засновники соціології поклали в основу теорії суспільства бінарну опозицію "порядок" – "прогрес", яка, за гіпотезою І.П.Рущенко, стала дискримінаційною по відношенню до іншої бінарної опозиції, "порядок" – "відхилення (порушення)". Таким чином, "Конт і його послідовники для теоретичної соціології обрали домінуючою темою соціальний порядок, а Кетлє для емпіричної соціології – соціальні відхилення" [4, c.138]. Завдяки цьому, спеціальні галузі соціології розпочали розвиватися у двох паралельних напрямках: дослідженні нормативної діяльності, що утворює соціальний порядок, і асоціальної - що є відхиленням від норми. При цьому, дослідження соціальних відхилень отримали більш низький статус у порівнянні з дослідженнями соціального порядку.

Подальший розвиток соціології виявив потребу у відмові від усіх форм органіцизму, універсалізму і тоталітаризму, які були притаманні класичній соціології. За думкою представників постмодерністської соціології, теорія має розпочинатися не з соціального порядку, а з прямо протилежних понять: дезінтеграції, неврівноваженості, антагонізмів та різного роду відхилень від нормального стану суспільства. Кожен соціальний порядок має бути взятий у своєму локальному і особливому вигляді. "Постмодерністська соціологічна теорія повинна також звільнитись від таких метафор, як прогрес, регрес, розвиток, занепад та близьких до них. Локальні випадкові соціальні трансформації, реформації чи деформації між собою не пов"язуються і взаємно між собою не накладаються, хіба що випадковим і незрозумілим або безпричинним чином" [5]. Таким чином, основна константа соціологічного дослідження трансформувалась від соціального порядку у перманентну змінність, мобільність. При цьому, соціальне відхилення з онтологічного поняття перетворилося в головний індикатор суспільного розвитку. Побачити соціальний порядок можливо тільки за допомогою дослідження соціальних відхилень.

Руйнування універсалістської парадигми не є неминучим переходом до ірраціоналізму. У новій соціальній парадигмі бінарною альтернативою соціальним порядкам є не прогрес і не відхилення, а насильство. Згідно концепції дослідницької групи Стенфордського університету під керівництвом Дугласа С. Норта, соціальні порядки характеризуються тим, як суспільства створюють інститути, що підтримують існування специфічних форм людської організації, спосіб, яким вони обмежують або відкривають доступ до цих організацій за допомогою стимулів. "Обмежений доступ розглядається як природний стан речей, оскільки це природний шлях для суспільств вирішувати проблеми насильства" [6]. Таким чином, в сучасному суспільстві існує бінарна опозиція "примушувати" - "справляти", "відбирати" - "виробляти". У першому випадку основу соціального порядку складають особистісні відносини та насильство. Соціальні порядки відкритого доступу, навпаки, визначаються набором безособових характеристик, а можливість формувати організації відкрита для всіх, хто відповідає безособовим критеріям.

Принципова нова онтологія соціальних порядків і насильства, за думкою Дугласа С. Норта і Беррі Р. Вейнґаста, притаманна більшій частині сучасного суспільства. У переважної більшості інших країн продовжує існувати значна кількість соціальних бар"єрів та заборон, які є об"єктивною основою прямого насильства. Треба зауважити, що у багатьох суспільствах насильство є латентним. У цілому, в таких суспільствах утримуються від використання насильства, проте час від часу усвідомлюють, що насильство корисно для досягнення їхніх цілей. "Ці суспільства живуть в тіні насильства, і саме вони становлять велику частину людства в часі і просторі" [7].

Індикаторами латентного насильства та наукових знань про особливості локальних соціальних порядків мають слугувати соціальні відхилення. При цьому, соціальні відхилення, особливо неконвенційного виду, треба виправляти, але не карати. Будь яке затримання і, тим більш, кримінальне покарання має відбуватися лише у випадках доведення прямого і умисного насильства.  Всі інші випадки соціальних відхилень мають розглядатися в якості індикаторів незадовільного стану соціального порядку та корегуватися за допомогою фінансових або адміністративних заходів.

У порядках обмеженого доступу, де існує домінування особистих стосунків відбувається перебільшення значущості індивідуальної ідентичності. Таке ставлення до ідентичності, обертається станом, близьким до "війни всіх проти всіх". На цій основі розігрується "драма нерозуміння" – ідентифікаційні процеси розгортаються у просторі несумісності основоположних цінностей і смисложиттєвих парадигм. "Війни ідентичностей", які можуть починатися як "війни пам"яток" у подальшому відбуваються у двох вимірах – часовому й просторовому. Штучно створені кордони, які роз"єднують минуле з сучасним, слугують маркером між "своїми" і "чужими ”. А штучно вибудувані грані між „своїм/чужим” просторами обертаються ізоляціоністськими або месіаністськими настроями" [8, с.330].

Таким чином, у розвиненій системі обмеженого доступу "війна ідентичностей" відтворюється не постмодерністською системою неоднорідності та різноманітності, а самою  державою, яка обмежує конкуренцію та створює привілеї для домінуючої еліти. Розвинена система обмеженого доступу має надійну інституційну структуру та схильна відтворювати свої системні якості. Соціальні порядки обмеженого доступу та система особистих відносини між  індивідами підвищують значення ідентичності та процесу локалізації громад. "Війни ідентичностей" є закономірним продуктом соціальних порядків обмеженого доступу. Одночасно, "війни ідентичностей" треба вважати надійним індикатором існування соціальних порядків обмеженого доступу.

Підтримання функціонального балансу за допомогою інституцій виглядає тут як угода між керуючими елітами та соціальними спільнотами в яких значне місце займають як дисфункції, так й нон-функції. Вимушена імітація та мімікрія - необхідна умова гармонійного існування суспільства в порядках обмеженого доступу. Поступ у бік більшої рівності перед законом у соціальних порядках обмеженого доступу виглядає як приєднання до цього суспільної угоди нових груп, поступове поширення порядку і законності на ширші верстви населення. Так же поступово в умовах обмеженого доступу вдосконалюється, ускладнюється і розвиваються інституції, що підтримують суспільні порядки та ефективно протидіють дисфункціональності. Порядки обмеженого доступу, таким чином, еволюціонують від крихких, таких, що балансують на межі насильства, до зрілих, які перебувають на порозі відкритості.

Література і джерела

1. Мертон Р. Социальная теория и социальная структура / Роберт Мертон. — М.: ACT: ACT МОСКВА: ХРАНИТЕЛЬ, 2006. — 873, [7] с.

2. Лобанова А.С. Феномен соціальної мімікрії / А.С. Лобанова . – К.: Інститут соціології НАН України, 2004. -  232с.

3. Соболевська М.О. Епістемологічні виміри проблеми соціального порядку / М.О. Соболевська // Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки: Збірник наукових праць. – К.:Логос, 2011.- Вип.13. - С.21-28.

4. Рущенко І.П. Соціальний порядок і відхилення / І.П.Рущенко // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Збірник наукових праць. - Харків, 2009. - Вип.15. - С. 136-147.

5. Щербина В.В.Постмодерністська концепція соціальної дії З.Баумана / В.В.Щербина // Соціальні технології 2011. - Вип. 51. - С. 61-68.

6. Норт Д. Насилие и социальные порядки. Концептуальные рамки для интерпретации письменной истории человечества / Дуглас Норт, Джон Уоллис, Барри Вайнгаст. Пер. с англ. Д. Узланера, М. Маркова, Д. Раскова, А. Расковой. - М.: Изд. Ин-та Гайдара, 2011. - 480 с.

7. Limited Access Orders in the Developing World: A New Approach to the Problems of Development / Douglass C. North, John Joseph Wallis, Steven B. Webb and Barry R. Weingas [Електронний ресурс]. – Режим доступу:– Загол. з екрану. – Мова англ.

8. Пелін О.В.  "Війни ідентичностей" в соціальних порядках обмеженого доступу/ О.В.Пелін // Матеріали II-го Конгресу Соціологічної асоціації України «Соціологія та суспільство: взаємодія в умовах кризи», Харків, 2013. - С.329-330.

9. Пелін О.В. Соціальні порядки і насильство / О.В.Пелін, О.Б.Орос // Девіантна поведінка: соціологічний, психологічний та юридичний аспекти : матеріали наук. практ. конф. (Харків. 6 квітня 2013 р.) / МВС України, Харк. Нац. ун-т внутр.. справ, Навч.- наук. Ін.-т права та масових комунікацій. Ф-т психології менеджменту, соц.. та інформ. технології ; Соціологічна асоціація України. Х. : ХНУВС, 2013. – С.23-26.