Список публикаций: Медіація в контексті директивних методів

МЕДІАЦІЯ ЯК НАПРЯМОК СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ НЕДИРЕКТИВНОГО ХАРАКТЕРУ

   Предмет соціальної роботи необхідно відрізняти від предмета гуманітарної діяльності. Предметом соціальної роботи є соціальне взаємодія суб"єктів , а гуманітарної діяльності - самі суб"єкти. Ця відмінність добре проявляється в засобах, якими користуються соціальні працівники і ті, хто займається гуманітарними видами діяльності. Головний засіб гуманітарної діяльності - допомога і підтримка громадських суб"єктів незалежно  яки здійснюються незалежно від того, чи є ці суб"єкти жертвами військових конфліктів, стихійних лих або економічних катастроф. Соціальна ж робота спрямована виключно на соціальні взаємодії, що перетворилися або ризикують перетворитися на соціальну проблему. Економічні, політичні, культурологічні відносини не є  предметом соціальної роботи.

   Виходячи з даного бачення предмета соціальної роботи, можна виділити три принципово відмінних підходи до неї. Критерієм, що відрізняє ці підходи один від одного, є ступінь включення соціального працівника в соціальні взаємодії. Найбільш радикальне втручання соціального працівника в соціальні взаємодії припускає принципове руйнування старих відносин і заміну їх новими. Радикальне втручання соціального працівника у соціальні взаємодії перетворює його на революціонера, а його діяльність у соціальної сфери більш нагадує соціально-політичну реформу суспільного порядку. Радикальна модель або модель соціального впливу, побудована на уявленні про те, що саме суспільство провокує і посилює негативні явища соціумі. Основними засобами протидії негативним явищам виступають заборона чи обмеження, демонстрації викривлених соціальних відносин та проявів насильства. При цьому використовуються лобіювання, масові акції, компанії у ЗМІ, соціальна реклама [1, с.282].

    Другим за ступенем поширеності втручання в соціальні взаємодії є директивний підхід. Соціальний працівник виступає в цьому випадку в ролі консультанта, диригента соціальних відносин. Не змінюючи соціальні взаємодії радикально, він вимагає їх удосконалення, надання їм більш гуманітарного характеру. Для досягнення результату директивними методами, соціальний працівник найчастіше за все спирається на принципи загальнолюдської моралі, рідше на знання законів і ще рідше на свій життєвий досвід. Останнє століття збагатило соціальну роботу методом соціологічних досліджень. Соціологія надає набагато більш широку основу для соціальної роботи, ніж життєвий   досвід окремої людини, проте не зменшує її директивного характеру. "Директивний підхід зазвичай дозволяє охопити більше тим або більш детально охопити специфічні теми" [2, c.173].

    Третю, максимально нейтральну форму включення соціального працівника в соціальні взаємодії, здатна забезпечити медіація. Нейтральність виступає головним  принципом цього різновиду соціальних технологій. На відміну від науки, здатної виступати підставою виключно директивного підходу до соціальних взаємодій та обмежуватися декларуванням наукової об"єктивності, медіація такою не є. Як соціальна технологія, медіація не акцентує увагу на принциповій різниці між суб"єктом і об"єктом пізнання, що не конструює  середньовічні підпори з трансцендентних сутностей. Медіація має справу з суб"єктами і тільки з суб"єктами, з їх суб"єктивними переживаннями і суб"єктивним сприйняттям соціальних взаємодій.

  Які переваги має подібний підхід? Головне досягнення - гарантія не декларованої, а реальної нейтральності. Для прихильника наукового підходу, зокрема соціолога, вихідною точкою діяльності може виступати не стільки реальна соціальна проблема, скільки її віртуальна або ментальна модель. З позицій узагальненого моделювання соціолог здатний захищати тільки інтереси усередненої особистості , яка ущемляє реальні інтереси реальних людей. Таким чином, директивність іманентно властива будь-якій діяльності, що спирається на узагальнено-усереднені показники соціальної науки. Зі спроби науки проникнути за межі персональної суб"єктивності, подивитися, що там є "насправді", що там ховається від нас дійсно "об"єктивного", починається неминуче в майбутньому обмеження особистості зовнішніми директивами [3, c.14].

Дійсна, а не декларована соціальна нейтральність не може ігнорувати людську суб"єктивність. Але що не можливо в науці, то допустимо в соціальній технології. Медіація, в якості соціальної технології, здатна реально забезпечити нейтральність за умови виконанні двох обов"язкових технологічних умов:

- наявності реального конфлікту між реально взаємодіючими сторонами;

- бажання сторін вдатися до послуг посередника - медіатора.

Принципово важливо для медіації уявлення конфлікту як суб"єктивної реакції на особливості міжособистісної взаємодії. Для медіатора однаково неприйнятні як радикально - революційні уявлення про конфлікт як рушійну силу народних мас, так і уявлення прихильників директивного підходу про конфлікт як гальмуючий початок у розвитку соціальних систем. Для медіатора цілком достатньо погляду на конфлікт як звичайний засіб регулювання соціальної взаємодії. Сторони соціальної взаємодії найчастіше самі створюють собі конфлікт без достатніх або "об"єктивних" підстав. Шукати об"єктивні причини величезної кількості конфліктів - таке ж невдячна справа, як шукати чорну кішку в темній кімнаті, особливо тоді, коли її там немає.

  Виходячи з високою ймовірності суб"єктивної природи конфлікту, медіація не потребує його глибоко фундаментального аналізу, не шукає  його сутності та намагається утримуватися від власних суджень з приводу чинників конфлікту, уникати готових рецептів вирішення конфлікту та інших проявів  директивності. Мета медіатора - допомогти сторонам самим усвідомити  природу свого конфлікту,  ступінь обґрунтованості або необґрунтованості  своєї позиції. Замість глибокого наукового аналізу медіатор "озброєний" тільки легкою зброєю перефразування і технологією виявлення НАОС (найкращої та найгіршою альтернативи, обговорюваної сторонами).

   На що розраховує медіатор, опосередковуючі взаємодії сторін з таким легким "озброєнням"? Перш за все на те, що конфлікт як спосіб взаємодії сторін тримається не тільки на суб"єктивності сторін, а й на непорозумінні, яке набагато легше усувається. Механізм походження непорозумінь гранично простий - різні позиції сторін при загальних інтересах. Таке можливо тільки завдяки глибоко суб"єктивні погляду на взаємодії, які ігноруються аналітиками, яки  завжди намагаються у всьому знайти сенс, інтригу, інтерес, причину, класову свідомість або ще що-небудь раціональне.

   Медіатор не намагається морщити лоба і вставати в роль всезагального Вчитель. Він просто допомагає сторонам самим відчути рівень суб"єктивності та непорозуміння в їх відносинах. Сторони з мінімальною допомогою медіатора практично самостійно здатні розібратися в своїх непорозуміннях і абсолютно самостійно подолати їх. Потрібно тільки бажання сторін і професіоналізм медіатора.

  Безумовно, що не всі конфлікти засновані на непорозуміннях. У соціальних взаємодіях є місце свідомому, класового забарвленому конфлікту інтересів, конфлікту ціннісних орієнтацій між етнічними групами і цивілізаціями. Однак у повсякденному житті набагато частіше замість глибоко антагоністичного конфлікту інтересів соціальний робітник має справу з конфліктами - непорозуміннями, тобто результатом суб"єктивної непогодженості позицій між сторонами. Некоректно і ,головне, небезпечно піти на поводу у такого псевдоконфлікта і глибоко загрузнути в ньому. Подібна некоректність небезпечна ескалацією непорозуміння в реальний і більш важкий за наслідками соціальний конфлікт.

   Таким чином, завдяки новій соціальної технології - медіації діапазон соціальної роботи стає більш широким, а предмет соціальної роботи більш визначеним. У широкому спектрі соціальної роботи є місце всім трьом основним напрямкам діяльності: радикальному, директивному і альтернативному, зокрема медіації. Медіацію часто називають альтернативним способом вирішення конфліктів, підкреслюючи тим самим її принципову відмінність від традиційних (радикальних і директивних) методів соціальної роботи. На мій погляд це не зовсім точно. Медіація не альтернативний, а похідний метод в арсеналі засобів фахового соціального працівника. Із медіації має починати свою роботу дійсний професіонал. Тільки вичерпавши можливості медіації, соціальний працівник може переходити до директивних методів та більш глибокому входженню в соціальний конфлікт.

   Медіація надає соціальному працівникові роль лицаря, який не брязкає без потреби своєю зброєю, а такого, хто здатний примирити   всіх за допомогою своєї шляхетності й такту. Дійсний інтерес, повага до особистості та слідування принципу "не нашкодити " неминуче приведуть соціальних працівників до необхідності освоєння технології і методів медіації. В силу визначених особливостей, медіація доступна волонтерському руху, що поважно ставиться до суб"єктивного начала в соціальних взаємодіях.

  За думкою авторів навчального посібника "Соціальна робота і програми відновного правосуддя: теорія і практика": "Медіатори можуть бути як працівниками організації, так і волонтерами — представниками громади. Також існують змішані моделі, коли працівниками організації є один-два досвідчені медіатори, які працюють повний робочий день та отримують платню за свою роботу, водночас до роботи з кримінальними ситуаціями залучаються медіатори-волонтери, які можуть отримувати стипендію за кожну справу, яка б покривала їхні витрати, пов"язані з організацією та проведенням медіацій" [4].

   У випадку змішаної моделі волонтери можуть залучатися для проведення медіацій у нескладних справах та в періоди, коли навантаження на медіаторів збільшується. Важливо зазначити, що у випадку залучення до роботи волонтерів в організації обов"язково має бути передбачена комплексна програма роботи з ними, спрямована на відбір, їх навчання та наснаження. Кількість медіаторів, які працюють на постійній основі, а також необхідність та кількість медіаторів-волонтерів у першу чергу визначаються кількістю справ, наявністю у волонтерів попереднього досвіду, стратегічних цілей, завдань та фінансових можливостей конкретного соціального проекту.

   Найбільш перспективним варіантом використання змішаної моделі з медіаторів та волонтери надає служба пробації. Волонтерами служби пробації можуть бути особи, які виявили бажання брати участь у проведенні соціальної та виховної роботи з особами, до яких застосовано пробацію, та за своїми моральними та професійними якостями можуть виконувати доручення працівників пробації. Служба пробації укладає угоду з волонтером пробації про співпрацю. Служба пробації створює організації та сприяє організації програм медіації, а також заохочення участі осіб, до яких застосовано пробацію, забезпечую участь осіб, до яких застосовано пробацію, у суспільно-корисній безоплатній праці, зокрема у процедурах медіації.

Література

1. Лях В.В. Стратегії та моделі профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі / В.В.Лях // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія: педагогіка, психологія і соціологія. Випуск 3(145) - Донецьк, ДонНТУ, 2009. - С.279-283.

2. Тавокин Е.П. Основы методики социологического исследования: Учебное пособие. — М.: ИНФРА-М, 2009. — 239 с.

3. Пелин А.В. Медиация как направление  социальной работы / А.В.Пелин // Соціум. Інформаційно-методичний бюлетень з питань соціальної роботи. -Ужгород,  УжНУ, 1999. - С.14-15.

4. Соціальна робота і програми відновного правосуддя: теорія і практика / Гірник А.М., Горова А.О., Дума Л.П. та ін. Посібник для викладачів. – К., 2009. – 188 с.