Список публикаций: Зміни методологічних підходів

Зміни методологічних підходів у державноому управлінні етнонаціональними процесами в умовах коеволюції 

  Лінійні підходи, поширені у класичному суспільствознавстві, стають все менш продуктивними для сучасної науки. Пояснення за допомогою цілераціональних законів все частіше не встигають за миттєвими змінами у сучасному суспільстві. Ще більш відстає від динамічних суспільних трансформацій філософський пошук есенційного смислу реальних подій. Лінійний стиль мислення, підкріплений ефективним застосуванням математики, залишається одним із визначальних атрибутів суспільної науки, сприймається в якості найоптимальнішого із можливих. При цьому, всі інші підходи сприймаються або як менш оптимальні, або, навіть, як ірраціональні. Тому постає актуальне питання про доповнення лінійних підходів у суспільних науках нелінійними підходами, що є не менш оптимальними за них.

  Реальний відхід від лінійної одномірності відбувається у контексті циклічних теорій соціальних змін (М. Данілевський, К. Леонтьєв, О. Шпенглер, А. Тойнбі, В. Парето, П. Сорокін та інші) та подієвого аналізу процесу соціального становлення (У. Баклі, М. Арчер, А. Етціоні, Е. Гіденс, А. Турен, П. Бурдьє, П. Штомпка та інші). За думкою прихильників циклічного підходу «використання ідеї циклічного повторення давно визнано оптимальним методом прогнозування» [1, с.296]. Оптимізації в контексті подієвого аналізу спираються на складні припущення, згідно яким оптимальний ефект досягається при «злитті індивідуальних інтересів і суспільних цілей» [2, с.354]. Принципова можливість вдосконалення конкретних видів діяльності, що досліджуються за допомогою нелінійних підходів, здатна зняти з них звинувачення в ірраціональності та відкрити перспективи їхнього взаємодоповнення з лінійними підходами.

  За думкою В.Мартиненко, "наука державного управління в нових умовах суспільного розвитку, що супроводжується всебічною демократизацією, інформатизацією, глибинними суспільними трансформаціями і глобалізацією, має спиратися на нові методологічні концепти міждисциплінарних нелінійних наук, які почали формуватися на межі другого і третього тисячоліть (синархія, синергетика, семіотика, коеволюція, концепція потенційної і актуалізованої реальності та ін.). Під таким ракурсом системні дослідження проблем теорії і практики державного управління вітчизняними науковцями тільки-но починають проводитись" [3, с.6]. Подібні дослідження започатковує формування та розвиток теоретико-методологічних засад нової дослідницької парадигми публічного управління, основаної на суб"єкт-суб"єктній взаємодії держави і суспільства – наукової парадигми переходу від авторитарних до демократичних форм, методів і механізмів державного управління.

  Отже мета статті – визначити методологічні основи державного управління етнонаціональними процесами на коеволюційному етапі циклічного розвитку суспільства. Досягнення мети вимагає вирішення наступних завдань: дослідити класичні погляди на лінейні форми державного управління; визначити цикли у становленні етнічнонаціональних спільнот; з"ясувати механізми вдосконалення державного управління етнонаціональними процесами на сучасному етапі.

  Відхід від абстрактної циклічності та наближення до лінійного аналізу державного управління відбувався багато століть. Остаточно ідеї лінійного, прогресивного розвитку одержали перемогу під час бурного розвитку промислової революції та продуктивного розподілу праці. Схему, що надихнула успіх промислового розвитку було екстрапольовано на державне управління. Складні соціальні системи стали об"єктами державного управління, яке більше нагадувало бюрократичне маніпулювання предметами цінами, податками, пільгами, кредитами, дотаціями та іншими складовими лінійного підходу. Головним недоліком лінійного підходу стало те, що в кінці кінців бюрократичне маніпулювання відбувалося не на користь суспільства, а лише на користь окремих суб"єктів. Особливу небезпеку складає бюрократичне маніпулювання на користь таких великих суб"єктів, якими являються етнонаціональні спільноти. Помилки у державному управлінні етнонаціональними процесами стали чинниками великої кількості внутрішніх та зовнішніх політичних конфліктів сучасності.

  Спроба позбавитися помилок у державному управлінні етнонаціональними процесами привернуло увагу науковців до вивчення особливостей становлення етнічнонаціональних спільнот. Складність та велика кількість аспектів у етнонаціональній проблематиці підштовхнула частину дослідників до відмови від вузьких лінійних підходів на користь циклічної парадигми. Однією із резонансних циклічних теорій етногенезу стала гіпотеза відомого в Радянському Союзі етнолога-примордіаліста, Л.М. Гумільова. Згідно припущення Л. Гумільова, епохальний цикл етногенезу продовжується 1200-1500 років і складається із семи фаз, які мають чіткі індикатори (пануючі імперативи). "Пасіонарний підйом", "акматичну фазу", "надлом", "інерцію", "обскурацію", "меморіальну фазу" і "гомеостаз", можна ідентифікувати за допомогою вибору одного із декількох слоганів: "Треба виправити світ, тому що він поганий", "Ми хочемо бути великими", "Будь самим собою", "Ми стомилися від Великих", "Будь таким, як я", "Будь таким як ми", "Пам"ятай, як було прекрасно" та "Будь сам собою задоволений, троль" [4, с.491]. Соціологічні дослідження за методологією Л.Н.Гумільова, які були проведені відділом соціальних проблем Карпатського регіону Інституту соціології Національної Академії Наук України у 1994 році, підтвердили примордіалістську гіпотезу Л.Н.Гумільова про пасіонарність, гомеостаз або інерціальність окремих етнічних груп Закарпаття.

  Закарпатськими науковцями було доведено, що різні етнічні спільноти одночасно знаходяться у різних фазах етногенезу: німці у фазі пасионарного підйому, цигани у фазі інерції, русини - у фазі гомеостазу. Знаходження етнічної спільноти у певній фазі етногенезу вважалось доведеним лише в тому випадку, якщо відповіді більше половини респондентів ідентифікували їх належність до цієї фази. Була встановлена майже однозначна належність русинів до фази гомеостазу (73,68%). Більш того, належність до русинської етнічної спільноти у 95% випадків означало їх реліктовий характер, максимальну адаптацію до природного середовища і максимальну соціальну статику. Переважна більшість етнічних німців була ідентифікована як така, що знаходиться у фазі високого пасіонарного підйому (65.11%) або акматії. У німців повністю відсутні ознаки належності до інерціальної фази. Максимальна кількість циган (53,13%) була ідентифікована як така, що знаходиться у інерціальній фазі. Інші етнічні спільноти показали значну дисперсію у належності до певних фаз етногенезу [5, с.69-73]. Проте у результатах дослідження можна побачити певну тенденцію: належність етнічних спільнот західного походження (німців, угорців, румун і словаків до динамічної фази пасіонарного підйому і етнічних спільнот східного походження (русинів, українців і росіян) до статичної фази гомеостазу (див.табл.1).

Таблиця 1

Розподіл етнічних спільнот за фазами етногенезу

  Одночасне знаходження етнонаціональних спільнот у різних фазах етногенетичного циклу є суттєвим фактом для вдосконалення процесу державного управління етнонаціональними процесами. Це вимагає розширення наукових поглядів на основні детермінанти національно-державницької самосвідомості [6, с.13]. Крім формування повноцінної і консолідованої еліти, консолідуючої національної ідеї та відтворення мовної єдності нації, необхідно врахування циклічності етногенезу різних етнонаціональних спільнот, що складають український народ. Потрібно інше ставлення до питання державного втручання у етнонаціональні конфлікти. Продуктивна тактика регулювання міжетнічних взаємин державою полягає не стільки в униканні ролі посередника задля непровокування сторін – носіїв протилежних інтересів [7, с.150], скільки у прийнятті рішення, що враховує місце кожної етнічної спільноти у циклі етногенезу. Етнічним спільнотам, які знаходяться у фазі пасионарного підйому важко зрозуміти заходи регіонального державного управління з підтримки етнічних спільнот, які знаходяться у фазі гомеостазу. Ситуативність та мінливість етнонаціональних відносин вимагає від органів державного управління рішень, що спрямовані не на загальні принципи справедливості та рівності всіх етнічних спільнот, а такі, що прив"язані до особливостей етногенезу та строго визначені в часі.

  Завдяки існуючим розбіжностям у фазах етногенезу різних етнічних спільнот втрачається стабільність етнічної ідентичності, плюралізується багато інших аспектів суспільного життя. Ці ознаки є характеристиками перехідного або коеволюційного етапу універсального епохального циклу у якому знаходиться частина етнонаціональних спільнот. В умовах конкретного етапу суспільної трансформації особливої актуальності набуває дослідження питань етнічної ідентичності на емпіричній основі. В умовах коєволюційного етапу універсального епохального циклу зростає значення дослідження соцієтальної психіки. Важливим методом дослідження, що дозволяє вловити ситуативні зміни на невербальному рівні, став метод кольорових переваг, адаптований для України у лабораторії психології мас та спільнот Інституту соціальної та політичної психології АПН України (О.А.Донченко), викладачами кафедри психодіагностики та медичної психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка під керівництвом завідувача цієї кафедри доктора психологічних наук, професора, члена-кореспондента АПН України Л.Бурлачука [8, 115-121].

  Досвід використання методу кольорових переваг засвідчив його можливості не тільки як клініко-діагностичного методу, але і як методу визначення соцієтальної ідентичності етнічних груп [9, 52-55]. Використання тесту дозволяє ідентифікувати етнічні групи за належністю до емоційно — динамічних паттернів: емоційної статики або емоційної динаміки, раціональної статики або раціональної динаміки. За результатами емпіричного аналізу емоціонально-динамічних паттернів восьми основних етнічних груп Закарпаття встановлено, що найбільш «розмиті» паттерни мають українці й словаки. Їх емоційно-динамічний паттерн не має чітких і однозначних характеристик. Вони більш тяжіють до ідентичності сусідніх етнонаціональних груп. Так, наприклад, український паттерн тяжіє до угорського, відрізняючись від нього слабшим почуттям відповідальності. Словацький паттерн, який займає умовне місце між українським і ромським (циганським), відрізняється від першого значною долею інфантильності, а від другого — більш високою схильністю до господарності й прагматизму. Встановлено, що словаки належать до слов"янського архетипу, але більш вміло приховують його [5, c.199].

  Встановлено, що на коєволюційному етапі епохального циклу характерна підвищена сором"язливість, підвищена чутливість до зовнішніх подразників, певна доля пасивності. Емоційна залученість неглибока, приязність неусталена. Здатність до швидкого переключення на будь-які (навіть найбільш екзотичні) види діяльності може розвиватися в поверховий погляд. З"ясовано, що розмита ідентичність частини етнонаціональних груп є невипадковою. Для цього існує багато підстав. Найбільш вагома — для тотожності паттернів — свідома нещирість респондентів [10, c.350-352]. В основі нещирості — характерне для коеволюційного етапу суб"єктивне ухиляння від однозначної самоідентифікації себе в якості або угорця, або русина. Безпосередню підставу для цілком суб"єктивного ухиляння від визначеної ідентифікації надає абсолютно об"єктивний фактор — змішані шлюби. Майже всі родини респондентів, які ідентифікувались як «закарпатці», мають батьків або дідусів із різних етнічних груп. Наприклад, у кожної четвертої родини «закарпатця» матуся — угорка, а в кожної третьої угорцями є дідусь або бабуся по материнській лінії. Опосередкованою підставою нещирості респондентів є побоювання респондентів за наслідки самоідентифікації в якості угорця або належності до інших етнічних спільнот західноєвропейського походження.

  Таким чином, у сучасній моделі державного управління етнонаціональними процесами лінійний та циклічний підходи мають не виключати, а взаємодоповнювати один одного. Поєднання лінійного і циклічного методів у державному управлінні не може бути механічним об"єднанням абстрактності класичного циклізму із маніпулятивністю лінійного підходу. Вдосконалення державного управління етнонаціональними процесами полягає у рішеннях, які враховують всі фактори, детермінуючи процес етногенезу, зокрема латентні. Найбільш значущим латентним фактором процесу етногенезу є одночасне знаходження етнонаціональних спільнот у різних фазах етногенетичного циклу та коєволюційному етапі універсального епохального циклу. Погодженість державного управління діяльності етнонаціональними процесами у контексті соціальної циклічності двох типів є важливим моментом його вдосконалення.

  Основні теоретичні положення та результати емпіричних досліджень можуть бути враховані у діяльності відділу у справах національностей Закарпатської обласної адміністрації, інших державних структур у полікультурних багатонаціональних регіонах України. Використання результатів дослідження дозволить суттєво зменшити напругу у міжетнічних стосунках та покращити взаєморозуміння між регіональною владою і громадськими організаціями етнонаціональних спільнот регіону. Дослідження сприятиме гармонізації міжнаціональних відносин, збереженню і розвитку етнічної самобутності національних меншин України на регіональному рівні.

Список використаних джерел

1 Афонін Е.А. Соціальні цикли: історико-соціологічний підхід / Афонін Е.А., Бандурка О.М., Мартинов А.Ю. - Українське товариство сприяння соціальним інноваціям, Українська технологічна академія. – Х.: Вид-во «Титул», 2008. – 504 с.

2 Штомпка П. Социология социальных изменений / Штомпка П. - Пер, с англ, под ред. В.А.Ядова.—М.: Аспект Пресс, 1996. — 416 с.

3 Мартиненко В. Нова парадигма публічного управління – об"єктивний імператив ХХІ століття (теоретико-методологічний аспект) / Василь Мартиненко // Публічне управління: теорія та практика, № 3(7). - 2011. - С.4-16.

4 Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли / Л.Н.Гумилев. — 3-е изд. — Л.: Гидрометеоиздат, 1990. — 528с.

5 Пелин, А.В. Z — фактор и возможности профилактики межэтнических конфликтов / А.В.Пелин // Міжетнічні відносини на Закарпатті: стан, тенденції і шляхи поліпшення: матеріали наук.-практич. конф. 19-20 січ. 2001 р. — Ужгород, 2001. — С. 69-73.

6 Додонов Р. Пріоритетні напрямки оптимізації національно-державницької самосвідомості в Україні /Додонов Р., Мофа С. // Політичний менеджмент, 2003. – Вип.2. – С.3-13.

7 Котигоренко В. Знання про соціальний конфлікт: абсолют чи відносність? / Котигоренко В. // Політичний менеджмент, 2003. – Вип.2. – С. 137-155.

8 Донченко, Е.А. Социетальная психика. – К.: Наук. думка, 1994. – 208с.

9 Афонин, Э.А. Цвет и психика = Color and Psyche / Э.А.Афонин // Аэропорт. — 2006. — №1. — С. 52-55.

10 Іваць О.М. Похибка ідентифікації етнічних груп Закарпаття: взаємини якості опитування та нещирості респондентів / О.М.Іваць // Актуальні проблеми політики: збірник наукових праць. — Вип.37.— Одеса, 2009.— С. 345-354.