Список публикаций: Онтологія фізичного насильства
|
Онтологія і феноменологія проявів фізичного насильства дітьми до 18 років Пізнання такого складного соціального феномена, яким є фізичне насильство, неможливо поза читкою епістемологією, яка є «похідною від онтології та феноменології об"єкта дослідження» [1, c.78]. Об"єктивний зміст або онтологія фізичного насильства трансформується відповідно культурним змінам. Згідно давньогрецьких міфів, фізичне насильство і похітливість характерні лише для особливого психічного типу людей, «втіленню обличчя Крона». Головна похідна цього психотипу – онтологічна гріховність «хтонічних даймонів», які утворюють домінування тілесного, матеріального начала над духовним елементом. Визнання такого типу онтології фізичного насильства знімає з насильника відповідальність, відчуття провини, позбавляє підстав для його суспільного засудження. Одночасно, відома Піфагорова акусма наголошує право постраждалого від насильства на симетричну відповідь. «Із законом дружити, із беззаконням воювати», - стверджував він, закликаючи громадян не тільки до законослухняності, але й до фізичного протистояння злочинцям. Більш того, «народжених із природним недоліком або в результаті насильства (YBPIΣ) потрібно ліквідувати, подібно тому, як це прийнято у спартанців» [2]. Сучасна соціологічна епістемологія пройшла великий шлях від визнання повної залежності феномена фізичного насильства від онтології до повного заперечення будь якої онтологічної складової фізичного насильства. За думкою представників конструктивізму, фізичне насильство, як й інші прояви девіантного поводження, є соціальним конструктом. Це відбувається в силу того, що «значна кількість соціальних інститутів і феноменів («фактів») не стільки існують об"єктивно, per se, sui generis, скільки штучно «сконструйовані». За думкою Я.І.Гилінського, немає жодного акту поводження, який не був би «девіантним» самим по собі, незалежно від соціального контексту. Так, «умисне заподіяння смерті (вбивство) – найтяжчий злочин, а й …- подвиг щодо противника на війні» [3, с.10]. Зміст фізичного насильства відрізняється від його оцінки. Об"єктивним чинником насильства виявляється не природна схильність людини, а соціальні норми, штучно створені бар"єри та обмеження ступені свободи людей. Найбільш велика кількість бар"єрів та обмежень випадає на долю дітей до 18 років, кримінальна активність яких останніми роками зростає. Причому характер цієї активності має загрозливі риси зухвалості, жорстокості, цинізму, насильства. Основними причинами цього є, по – перше, фізіологічні та психічні риси, які взагалі характерні для підлітків: соціальна незрілість, що контрастує з бурхливим фізіологічним дозріванням, прагненням випробувати нові відчуття; по-друге, нездатність прогнозувати наслідки різноманітних дій, сильне прагнення до незалежності. Підліток не завжди відповідає вимогам, які висуває стосовно нього суспільство, проте сам він вважає, що суспільство його надто обмежує [4]. Завдяки цьому онтологію і феноменологію дитячого насильства встановити набагато важче, ніж прояви насильства іншими віковими групами людей. Уявлення про те, що міфолого-онтологічне виправдання фізичного насильства в сучасному суспільстві подолана, є помилковим. Міфологічний шар мислення сучасних дітей створює підстави для некритичного сприйняття інформації і активно експлуатується в ЗМІ та рекламі. Дослідження архаїчних міфологій – і феномену міфу як такого, – запропоновані науковцями, свідчать про вагому роль у структурно-семантичній організації міфологічного дискурсу мотиву порушення культурним героєм табу, соціальної норми – тобто девіантна поведінка. У цьому контексті актуалізується закладена у природі міфу подвійність, неоднозначність у тлумаченні «добра» і «зла», «космізація хаосу», дуже схожа на «боротьбу проти хтонічних чудовиськ », яка здатна перетворити дитину в героя за допомогою міфологічної за змістом ініціації [5, с. 36]. Мотив порушення табу в міфі та дитячого насильства виникає в тісному ув"язуванні з мотивом ініціації. Для дитини, порушення будь якого соціального табу перетворюється у феномен демонстрації набутої внаслідок ініціації зрілості, свого нового соціального статусу. Таким чином, онтологією фізичного насильства дітьми до 18 років є долання несвобод, які створені попередніми поколіннями. Несвободи і бар"єри на своєму шляху, діти не можуть зрозуміти у повному обсязі та сприймають їх, переважно як міфологічний феномен, як продукт минулих років. Міфологічний шар мислення сучасних дітей навіює їм фізичне насильство не тільки в якості спроби долання розбіжності між змістом і оцінками, але й як основний засіб ініціації в нових соціальних ролях. Природна агресивність дітей, домінуюча на феноменальному рівні, насправді знаходиться у синкретичної єдності онтологічного змісту та соціальної оцінки проявів фізичного насильства дітьми. Література:
|
