Список публикаций: Оптимізація державного управління етнонаціональними процесами

Оптимізація державного управління етнонаціональними процесами в умовах циклічного розвитку суспільства

   Лінійні підходи, поширені у класичному суспільствознавстві стають все менш адекватними для сучасної науки. Пояснення за допомогою цілераціональних законів все частіше не встигають за миттєвими змінами у сучасному суспільстві. Ще більш  відстає від динамічних суспільних трансформацій філософський пошук есенційного смислу реальних подій. Лінійний стиль мислення, підкріплений ефективним застосуванням математики, залишається одним із визначальних атрибутів суспільної науки, сприймається в якості найоптимальнішого із можливих. При цьому, всі інші підходи сприймаються або як менш оптимальні, або, навіть, як ірраціональні. Тому постає актуальне питання про доповнення лінійних підходів у суспільних науках нелінійними підходами, що є не менш оптимальними за них.

   Реальний відхід від лінійної одномірності відбувається у контексті циклічних теорій соціальних змін (М. Данілевський, К. Леонтьєв, О. Шпенглер, А. Тойнбі, В. Парето, П. Сорокін та інші) та подієвого аналізу процесу соціального становлення (У. Баклі, М. Арчер, А. Етціоні, Е. Гіденс,  А. Турен, П. Бурдьє, П. Штомпка та інші). За думкою прихильників циклічного підходу «використання ідеї циклічного повторення давно визнано оптимальним методом прогнозування» [1, с.296]. Оптимізації в контексті подієвого аналізу спирається на складні припущення, згідно яким  оптимальний ефект досягається при «злитті індивідуальних інтересів і суспільних цілей»  [2, с.354]. Принципова можливість оптимізації  конкретних видів діяльності, що досліджуються за допомогою нелінійних підходів, здатна зняти з них звинувачення в ірраціональності та  відкрити перспективи їхнього взаємодоповнення з підходами лінійними.

  Безпосередньо дослідженню окремих аспектів оптимізації державного управління присвячено кілька взаємодії політичного керівництва та державного управління присвячені праці В.Токовенко [3]. Питанням оптимізації взаємодії державної влади і громадянського суспільства присвячені  дослідження Т. Бутирської [4]. На глибокому  теоретичному рівні розглянута сама концепція оптимізації державного управління І.Черленяк [5]. Дослідження В.Авер"янова, Г.Атаманчука, А.Ахламова, А.Балашова, С.Дубенко, П.Надолішнього, Н.Нижник, Г.Одінцовою, Г.Опанасюк, Ю.Шарова, Г.Щокіна та інших  присвячені різним аспектам оптимізації управління державною установою  та  це прийняттю рішення. Незважаючи на достатньо глибокій рівень розробки питання, недостатньо уваги приділялося дослідженню оптимізації державного управляння етнонаціональними процесами, зокрема  в умовах циклічного розвитку суспільства.

   Отже мета статті – визначити можливості оптимізації державного управляння етнонаціональними процесами в умовах циклічного розвитку суспільства. Досягнення мети вимагає вирішення наступних завдань: дослідити класичні погляди на циклічність державного управління; визначити цикли у становленні етнічнонаціональних спільнот; з"ясувати механізми оптимізації державного управління етнонаціональними процесами.

   Поняття оптимального управління використовується у багатьох галузях людської діяльності. Пошук оптимальної моделі діяльності здійснюється в управлінні фінансовими потоками, економічними та політичними рішеннями, у взаємодії політичного керівництва та державного управління. «Оптимальний (від лат. optimus – найкращий) – це найкращий з можливих варіантів чогось, найбільш відповідний даному завданню, умовам» [6, c.497]. Однокорінні латинські поняття «optimus»: «optime» -  відмінно, дуже добре;  «optatus», «optata», «optatum» - бажаний, люб"язний; «opto», «optavi», «optatum», «optare» - бажати, вибирати, прагнути. Синоніми оптимального в латинській мові:  «perfectus», «perfecta», «perfectum» - досконалий, чудовий, закінчений; «summus», «summa», «summum» - вищий, вищий, найбільший, верхній, головний, останній; «melior», «melius» - кращий.

    Пошук оптимальних рішень були предметом пошуку відомого давньогрецького філософа і математика Піфагора із (ок. 580–500 до н. э.). Піфагор, син Мнесарха з Самоса, «[визнає] началами числа і відповідності, що поміщені них, він називає гармоніями, елементи же, що називають геометричними [він рахує] складеними з тих і інших [начал]. Знову ж таки [він приймає] началом манаду і невизначену діаду» [7, с.286-287]. За Піфагором, оптимальне управління державою полягає у дотриманні гармонії відносин, впорядкування індивідуальних потреб до рівня суспільній рівності та гармонії. В основі гармонії полягає циклічність між непарними та парними числами. Непарні числа піфагорійці вважали за божественні, а парні - земні, диявольські і нещасливі. Піфагорійці ненавиділи двійку за те, що вона була початком диференціації, отже - протиставлення, дисгармонії і початком зла. Найгіршим злом піфагорійці вважали безвладдя та анархію. Оптимальна форма державного правління – влада найкращих і найосвіченіших аристократів, яких за визначенням не може бути багато. Демократія ж - це правління «нерозумних» і гірших.

   Під впливом вчення Піфагора і піфагорійців формувалися концепції державного управління Кратила, Сократа, Платона, Аристотеля та інших діячів давньогрецької політичної та правової думки. Саме великі мудреці Еллади започаткували класичну науку про досконале суспільне життя та оптимальне державне управління. Вони  високо цінували не тільки політичне знання та політичне мистецтво але і знаходили в цьому можливість найкращого рішення. Володіння мистецтвом оптимального рішення, за їх думкою, відрізняло справжнього державного діяча від усіх інших, які мають владу. Суть оптимізації політичних рішень полягало в практичних навичках найкращої організації загальнодержавного життя та отримання найкращого результату не тільки для частини суспільства але і для всього народу.

   Основу оптимального державного управління в умовах циклічного розвитку вперше було викладено давньогрецьким філософом Платоном. Платон (від грец. Πλάτων – «широкій») народився на острові Егіна у 428-427 рр. до н. е.,  а дитинство і юність провів в Афінах. Справжне ім"я Платона – Аристокл. Він походив з аристократичної сім"ї. Рід його  батька Аристона походив від міфічного царя  Кодру, а серед предків матері, Периктіони, був видатний давньогрецькій законодавець Солон. Не випадково, що у своєму трактаті «Держава» [8] Платон створив  образ досконалого державного устрою, який частіше називають «ідеальною державою». Проте державне управління, за думкою Платона, може бути лише оптимальним але не ідеальним. Держава може бути досконалою, справедливою і порочною. Вдосконаленню  держави більш за все сприяє те, «що притаманне там і дитині, і жінці, і рабу, і ремісникові, і правителю, і підданому, а саме: кожній робить своє, не   розкидаючись і не втручаючись у сторонні справи» [9, с.225]. Тобто оптимальна держава – функціонально збалансована система, де окремі її елементи не заважають функціонуванню інших елементів.

   Справедливість, за Платоном – одна з чотирьох головних чеснот, на яких разом із мудрістю, мужністю та розсудливістю тримається досконала держава. Справедливість дозволяє оптимізувати і зберегти всі інші чесноти у нестійкому балансі гіршого і кращого рішення. Порочне державне управління – наслідок захворювання оптимального державного устрою, якім є аристократичне правління. Найбільш близькім до оптимального державного устрою Платон вважає державний устрій Спарти або «критсько-лакедемоській устрій». Це влада тимократії.  Перехід від оптимальної форми державного управління - монархії до тимократії відбувається порушенням життєво важливих циклів, що негативно відбивається на нащадках. Платон першим спробував від абстрактної циклічності в оптимізації державного управління перейти до процесу лінійних розрахунків досконалого числа. «Для божественного потомства існує кругообіг, що охоплюється досконалим числом, а для людського є число, в якому, - першим зі всіх - відтворення в квадратні і кубічні ступені, що містять три проміжки і чотири межі (уподібнення, неуподібнення, зростання і спад) робить все сумірним і виразним. …Все в цілому - це число геометричне, і воно має вирішальне значення для кращої або гіршої якості народжень»  [9, с.359].

  Відхід від абстрактної циклічності та наближення до лінійного аналізу державного управління відбувався багато століть. Остаточно ідеї лінійного, прогресивного розвитку одержали перемогу під час бурного розвитку промислової революції та продуктивному розподілу праці. Схему, що надихнула успіх промислового розвитку було екстрапольовано на державне управління. Складні соціальні системи сталі об"єктами державного управління, яке більше нагадувало бюрократичне маніпулювання предметами цінами, податками, пільгами, кредитами, дотаціями та іншими складовими лінійного підходу. Головним недоліком лінійного підходу стало те, що в кінці кінців бюрократичне маніпулювання відбувалося не на користь суспільства, а лише на користь окремих суб"єктів. Особу небезпеку складає  бюрократичне маніпулювання на користь таких великих суб"єктів, якими являються етнонаціональні  спільноти. Помилки у державному управлінні етнонаціональними процесами сталі чинниками великої кількості внутрішніх та зовнішніх політичних конфліктів сучасності.       

   Спроба позбавитися помилок у державному управлінні етнонаціональними процесами привернуло увагу науковців до вивчення особливостей становленні етнічнонаціональних спільнот. Складність та велика кількість аспектів у етнонаціональної проблематики підштовхнула частину дослідників до відмові від вузьких лінійних підходів на користь циклічної парадигми. Однієї із  резонансних циклічних теорій етногенезу стала  гіпотеза відомого в Радянському Союзі етнолога-примордіаліста, Л.М. Гумільова. Згідно припущення Л. Гумільова, епохальний цикл етногенезу продовжується 1200-1500 років і складається із семи фаз, які мають чіткі індикатори (пануючі імперативи). “Пасіонарній підйом”, “акматичну фазу”, “надлом”, “інерцію”, “обскурацію”, “меморіальну фазу” і “гомеостаз”, можна ідентифікувати за допомогою вибору одного із декількох слоганів: „Треба виправити світ, тому що він поганий”, „Ми хочемо бути великими”, „Будь самим собою”, „Ми стомилися від Великих”, „Будь таким, як я”, „Будь таким як ми”, „Пам"ятай, як було прекрасно” та „Будь сам собою задоволений, троль” [10, с.491]. Соціологічні дослідження за методологією Л.Н.Гумільова, які були проведені відділом соціальних проблем Карпатського регіону Інституту соціології Національної Академії Наук України у 1994 році, підтвердили примордіалістську гіпотезу Л.Н.Гумільова про пасіонарність, гомеостаз або інерціальність окремих етнічних груп Закарпаття.

  Закарпатськими науковцями було доведено, що різні етнічні спільноти одночасно знаходяться у різних фазах етногенезу: німці у фазі пасионарного підйому, цигані у фазі інерції, русини - у фазі гомеостазу. Знаходження етнічної спільноти у певної фазі етногенезу вважалось доведеним лише в тому випадку, якщо відповіді більше половини респондентів ідентифікували їх належність до цієї фази. Було встановлена майже однозначна належність русинів до фази гомеостазу (73,68%) . Більш того, належність до русинської етнічної спільноти у 95% випадків означало їх реліктовий характер, максимальну адаптацію до природного середовища і максимальну соціальну статику. Переважна більшість етнічних німців була ідентифікована як така, що знаходиться у фазі високого пасіонарного підйому (65.11%)  або акматії. У німців повністю відсутні ознаки належності до інерціальної фази. Максимальна кількість циган  (53,13%) була ідентифікована як така, що знаходиться у інерціальної фазі. Інші етнічні спільноти показали значну дисперсію у належності до певних фаз етногенезу [11, с.69-73]. Проте у результатах дослідження можна побачити певну тенденцію: належність етнічних спільнот західного походження (німців, угорців, румун і словаків до динамічної фази пасіонарного підйому і  етнічних спільнот східного походження (русинів, українців і росіян) до статичної фази гомеостазу (див.табл.1).

Таблиця 1

  Одночасне знаходження етнонаціональних  спільнот у різних фазах етногенетичного циклу є суттєвим фактом для вдосконалення процесу оптимізації державного управління етнонаціональними процесами. Це вимагає розширення наукових поглядів на основні детермінанти оптимізації національно-державницької самосвідомості [12, с.13]. Крім формування повноцінної і консолідованої еліти, консолідуючої національної ідеї та відтворення мовної єдності нації, необхідно врахування циклічності етногенезу різних етнонаціональних спільнот, що складають український народ. Потрібно інше ставлення до питання державного втручання у етнонаціональні конфлікти. Оптимальна тактика регулювання міжетнічних взаємин державою полягає не стільки в уникненні від ролі посередника задля непровокування сторін – носіїв протилежних інтересів [13, с.150], скільки у  прийнятті рішення, що враховує місце кожної етнічної спільноти у циклі етногенезу. Етнічним спільнотам, які знаходяться у фазі пасионарного підйому важко зрозуміти заходи регіонального державного управління з підтримки етнічних спільнот, які знаходяться у фазі  гомеостазу. Ситуативність та мінливість етнонаціональних відносин вимагає від органів державного управління рішення, що спрямовані не на загальні принципи справедливості та рівності всіх етнічних спільнот, а такі, що прив"язані до особливостей етногенезу та строго визначені в часі.

   Завдяки існуючим розбіжностям у фазах етногенезу різних етнічних спільнот втрачається стабільність етнічної ідентичності, плюралізується  багато інших аспектів  суспільного життя. Ці ознаки є характеристиками перехідного або коеволюційного етапу універсального епохального циклу у якому знаходяться частина етнонаціональних спільноти. В умовах конкретного етапу суспільної трансформації особливої актуальності набуває дослідження питань етнічної ідентичності на емпіричній основі. В умовах коєволюційного етапу універсального епохального циклу зростає значення дослідження соцієтальної психіки. Важливим методом дослідження, що дозволяє вловити ситуативні зміни на невербальному рівні, став  метод кольорових переваг, адаптований для України у лабораторії психології мас та спільнот Інституту соціальної та політичної психології АПН України (О.А.Донченко), викладачами кафедри психодіагностики та медичної психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка під керівництвом завідувача цієї кафедри доктора психологічних наук, професора, члена-кореспондента АПН України Л.Бурлачука [14, 115-121].

   Досвід використання методу кольорових переваг засвідчив його можливості не тільки як клініко-діагностичний методу, але і як методу визначення соцієтальної ідентичності етнічних груп [15, 52-55]. Використання тесту дозволяє ідентифікувати етнічні групи за належністю до емоційно — динамічних паттернів: емоційної статики або емоційної динаміки, раціональної статики або раціональної динаміки. За результатами емпіричного аналізу емоціонально-динамічних паттернів восьми  основних етнічних груп Закарпаття встановлено, що найбільш «розмиті» паттерні мають українці й словаки. Їх емоційно-динамічний паттерн не має чітких і однозначних характеристик. Вони більш тяжіють до ідентичності сусідніх етнонаціональних груп. Так, наприклад, український паттерн тяжіє до угорського, відрізняючись від нього слабшим почуттям відповідальності. Словацький паттерн, який займає умовне місце між українським і ромським (циганським), відрізняється від першого значною долею інфантильності, а від другого — більш високою схильністю до господарності й прагматизму. Встановлено, що словаки належать до слов"янського архетипу, але більш вміло приховують його [11, c.199].

   Встановлено, що на коєволюційному етапі епохального циклу характерна підвищена сором"язливість, підвищена чутливість до зовнішніх подразників, певна доля пасивності. Емоційна залученість неглибока, приязність неусталена. Здатність до швидкого переключення на будь-які (навіть найбільш екзотичні) види діяльності може розвиватися в поверхові погляд. З"ясовано, що розмита ідентичність частини етнонаціональних груп є невипадковою. Для цього існує багато підстав. Найбільш вагома — для тотожності паттернів — свідома нещирість респондентів [16, c.350-352]. В основі нещирості — характерне для коеволюційного етапу суб"єктивне ухиляння від однозначної самоідентифікації себе в якості або угорця, або русина Безпосередню підставу для цілком суб"єктивного ухиляння від визначеної ідентифікації надає абсолютно об"єктивний фактор — змішані шлюби. Майже всі родини респондентів, які ідентифікувались як «закарпатці», мають батьків або дідусів із різних етнічних груп. Наприклад, у кожної четвертої родини «закарпатця» матуся — угорка, а в кожної третьої угорцями є дідусь або бабуся по материнської лінії. Опосередкованою підставою нещирості респондентів є побоювання респондентів за наслідки самоідентифікації в якості угорця або належності до інших етнічних спільнот західноєвропейського походження.

  Таким чином, у сучасної моделі оптимізації державного управління етнонаціональними процесами лінійний та циклічний підходи мають не виключати, а взаємодоповнювати один одного. Поєднання лінійних і циклічного методів  у державному управління не може бути механічним об"єднанням абстрактності  класичного циклізму із маніпулятивністю лінійного підходу. Оптимізація державного управління етнонаціональними процесами полягає у рішеннях, які враховують всі фактори, детермінуючі процес етногенезу, зокрема латентні. Найбільш значущим латентним фактором процесу етногенезу є одночасне знаходження етнонаціональних  спільнот у різних фазах етногенетичного циклу та коєволюційному етапі універсального епохального циклу. Погодженість державного управління діяльності етнонаціональними процесами у контексті соціальної циклічності двох типів є важливим моментом його оптимізації.

    Основні теоретичні положення та результати емпіричних досліджень можуть буди враховані у діяльності відділу у справах національностей Закарпатської обласної адміністрації, інших державних структур у полікультурних багатонаціональних регіонах України. Використання результатів дослідження дозволит суттєво зменшити напругу у міжетнічних стосунках та покращити взаєморозуміння між регіональною владою і громадськими організаціями етнонаціональних спільнот регіону. Дослідження сприятиме гармонізації міжнаціональних відносин, збереженню і розвитку етнічної самобутності національних меншин України на регіональному рівні.

Список літератури:

1. Афонін Е.А. Соціальні цикли: історико-соціологічний підхід / Афонін Е.А., Бандурка О.М., Мартинов А.Ю. - Українське товариство сприяння соціальним інноваціям, Українська технологічна академія. – Х.: Вид-во «Титул», 2008. – 504 с.
2. Штомпка П. Социология социальных изменений / Штомпка П. - Пер, с англ,  под ред. В.А.Ядова.—М.: Аспект Пресс, 1996. — 416 с.—
3. Токовенко В. Політичне керівництво і державне управління: проблеми взаємовідносин та оптимізація взаємодії / Токовенко В. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - 253 с.
4. Бутирська Т.О. Проблемний підхід у структурі взаємодії влади і громадянського суспільства / Бутирська Т.О. // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2003. – Вип. 2(14). – С. 8–16.
5. Черленяк І.І. Концепція оптимізації в державному управління / Черленяк І.І. // Актуальні проблеми державного управління. Збірник наукових праць. - ОРІДУ НАДУ, 2008 – Вип. – 2.
6. Словник  іншомовних слів [Електронний ресурс]. – Режим доступу :  http://www.supermodern.narod.ru/slovnyk_meln/slova/o.htm
7. Піфагор. Антология мировой философии : в 4 т. / Піфагор. – М. : Мисль, 1969. – С.286-288.
8. Платон. Держава / Платон; [пер. з давньогр. Д. Коваль]. – К. : Основи, 2000. – 355 с.
9. Платон. Сочинения в трёх томах. Том 3. Часть 1. — М. : Мысль, 1971. -  687 с.
10. Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли / Л.Н.Гумилев. — 3-е изд. — Л.: Гидрометеоиздат, 1990. — 528с.
11. Пелин, А.В. Z — фактор и возможности профилактики межэтнических конфликтов / А.В.Пелин // Міжетнічні відносини на Закарпатті: стан, тенденції і шляхи поліпшення: матеріали наук.-практич. конф. 19-20 січ. 2001 р. — Ужгород, 2001. — С. 69-73.
12. Додонов Р. Пріоритетні напрямки оптимізації національно-державницької самосвідомості в Україні  /Додонов Р., Мофа С. // Політичний менеджмент, 2003. – Вип.2. – С.3-13.
13. Котигоренко В.  Знання про соціальний конфлікт:абсолют чи відносність? / Котигоренко В.  // Політичний менеджмент, 2003. – Вип.2. – С. 137-155.
14. Донченко, Е.А. Социетальная психика. — К.: Наук. думка, 1994. — 208с.
15. Афонин, Э.А. Цвет и психика = Color and Psyche / Э.А.Афонин // Аэропорт. — 2006. — №1. — С. 52-55.
16. Іваць О.М. Похибка ідентифікації етнічних груп Закарпаття: взаємини якості опитування та нещирості респондентів / О.М.Іваць // Актуальні проблеми політики: збірник наукових праць. — Вип.37.— Одеса, 2009.— С. 345-354.

 Надруковано: Архетипіка й державне управління. Матеріали теоретико-методологічного семінару. Феодосія, 13-14 липня 2010 р. - С.207-212.   Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Pubupr/2010/2010-34/doc/2/08.pdf