Список публикаций: Статусно-рольових трансформацій сім
|
Особливості статусно-рольових трансформацій сім"ї на Закарпатті та Одещині : Монографія / Костянтин Костянтинович Борщ, Олександр Володимирович Пелін / Ужгородський національний університет . Ужгород, 2014. - 194с.
Дослідження висвітлює результати наукових досліджень, що отримані авторами у процесі виконання комплексного наукового проекту Ужгородського національного університету та кафедри соціології і соціальної роботи факультету суспільних наук «Закарпаття в системі соціальних трансформацій України» (державна реєстрація теми №0110U000768). На емпіричному матеріалі доведено, що основним механізмом трансформації сучасної сім"ї є позиціонування нових сімейних ролей, що здатні перетворюватися у конвенційні статуси. Трансформація нових сімейних ролей у конвенційні статуси відбувається у формі компромісу в обмеженому часі і просторі або сімейної згоди. Дослідження є корисним в контексті усвідомлення чинників, що створюють несприятливу демографічну ситуацію в Україні, різке зменшення народжуваності пов"язані із загостренням проблем функціонування сім"ї як осередку відтворення населення, зниження її демографічного потенціалу. ПЕРЕДМОВА Сім"я в якості базового соціального інституту виступає як головний агент первинної соціологізації особистості. Процес трансформації сім"ї випереджує трансформацію всієї стратифікаційної системи суспільства. Мікросоціальні зрушення у сім"ї у багатьох випадках можна розглядати індикаторами майбутніх суспільних трансформацій. Цей факт робить актуальним дослідження різноманітних аспектів сімейного життя. Проте, більша частина сімейних стосунків існує у латентному вигляді, а їх трансформації відбуваються дуже повільно. За цих умов найбільш очевидні зміни відбуваються у області статусно-рольових характеристик сім"ї. Трансформація статусно-рольової структури виявляються основою для побудови пошукової моделі сім"ї, для прогнозування її майбутнього стану, попередження небажаних наслідків. Швидка трансформація сучасної сім"ї не виключає деформації окремих її складових. Перш за все, це стосується становлення структури сучасної сім"ї. Традиційна статусно-рольова структура не завжди однозначно трансформується в партнерські структури егалітарної сім"ї. Трансформація сімейних статусів супроводжується чисельними рольовими конфліктами, що вимагають кваліфікованого вирішення. Порушення рольової поведінки у сімейних стосунках або рольова дезадаптація здатна створювати «атрофію ролей», вторинний рольовий дефіцит, рольовий інфантилізм та інші форми структурної деформації сім"ї. Саме тому дослідження статусно-рольових характеристик сім"ї є актуальним в контексті усвідомлення чинників, що створюють несприятливу демографічну ситуацію в Україні, різке зменшення народжуваності пов"язані із загостренням проблем функціонування сім"ї як осередку відтворення населення, зниження її демографічного потенціалу. Загострення проблем функціонування сучасній сім"ї в Україні пов"язано з глобальними змінами у процесах індустріального розвитку та урбанізації, поступовим звільнення сім"ї від виконання виробничої функції. Проте, зрушення на рівні макропроцесів не можна відривати від зрушень на мікросоціальному рівні. Вирішення проблем трансформації сучасної сім"ї в Україні можливо завдяки одночасній концентрації зусиль на макро- і мікрорівнях. Народжуваність як макропроцес не можна відривати від заохочування дітонародження на мікрорівні. На стан функціонування сучасній сім"ї з однаковою силою можуть впливати як розвиток соціальної інфраструктури суспільства, так і структурні зміни в самій сім"ї, відокремлення дорослих одружених дітей від батьків або спільне проживання дорослих дітей із батьками, розподіл влади та сімейних обов"язків згідно із шлюбно-сімейними традиціями або всупереч їм. Несприятлива демографічна ситуація в Україні і, насамперед, різке зменшення народжуваності пов"язані із загостренням проблем функціонування сім"ї як осередку відтворення населення, зниженням її демографічного потенціалу. В Україні поглиблюється деформація шлюбно-сімейних відносин, зменшується кількість зареєстрованих шлюбів, збільшується кількість розлучень та вдів, поширюються такі явища, як відкладання шлюбів і народження дітей. Спостерігається масове поширення бездітності та однодітності: дві третини сімей мають лише одну дитину. Середня кількість членів у сім"ї практично не змінюється з 1989 року і становить 3,2 особи (у містах — 3,1, селах — 3,4). Поширюється безшлюбне материнство та соціальне сирітство, 28,6 відсотків дітей, народжених жінками молодше 20 років, є позашлюбними, 17 відсотків сімей з дітьми — неповними (у містах — 19,3 відсотки) [1]. За збереження цих тенденцій до 2020 року, за прогнозами експертів, населення України зменшиться вдвічі. Загострення проблем функціонування сучасної сім"ї пов"язано з глобальними змінами у процесах індустріального розвитку та урбанізації, поступовим звільненням сім"ї від виконання виробничої функції. Проте, зрушення на рівні макропроцесів не можна відокремлювати від зрушень на мікросоціальному рівні. Вирішення проблем трансформації сучасної сім"ї можливо завдяки одночасній концентрації зусиль на макро- і мікрорівнях. Народжуваність як макропроцес не можна відокремлювати від заохочування дітонародження на мікрорівні [2]. На стан функціонування сучасної сім"ї з однаковою силою можуть впливати як розвиток соціальної інфраструктури суспільства, так і структурні зміни в самій сім"ї, відокремлення дорослих одружених дітей від батьків або спільне проживання дорослих дітей з батьками, розподіл влади та сімейних обов"язків згідно з шлюбно-сімейними традиціями або всупереч їм. Забезпечення широких прав у становленні сучасної української сім"ї здатне сприяти процесу її трансформації. Швидка трансформація сучасної сім"ї не виключає деформації окремих її складових. Перш за все, це стосується становлення структури сучасної сім"ї. Патерналістська сімейна структура трансформується в партнерські структури егалітарної сім"ї. Трансформація сімейних статусів супроводжується рольовими конфліктами, що здатні перетворюватися у складову життєвої кризи сім"ї. Сімейна криза може супроводжуватися як внутрішнім, так і зовнішнім рольовим конфліктом. Порушення рольової поведінки у сімейних стосунках або рольова дезадаптація здатна створювати «атрофію ролей», вторинний рольовий дефіцит, рольовий інфантилізм та інші форми структурної деформації сім"ї [4]. Таким чином, ефективний правовий захист вимагає наукового аналізу статусно-рольових змін сучасної української сім"ї, що трансформується. Дослідження трансформації подружніх ролей вивчається за допомогою спеціальних методик: рольових очікувань та вимог «РОВ» (Г.Волкової), соціометрична техніка «Екокарта» (Р.Шерман, Н.Фредман) та інших. Проте, слід зазначити, що в Україні питання трансформації сімейних статусів та ролей розроблялися переважно в інституціональному аспекті та здебільшого, в предметному полі юридичної науки. Респондентами у соціологічних дослідженнях статусно-рольової структури сім"ї, насамперед, є подружжя. Недостатньо залучені у дослідження інші члени сім"ї, практично відсутнім є компаративний підхід у регіональному аспекті. Теоретико-методологічну основу дослідження складає статусно-рольовий підхід до вивчення процесу трансформації шлюбу та сім"ї. Методологічними засадами дослідження сталі: ідея Генрі Майна та його послідовників, згідно якої закони і суспільство розвиваються «від статусу до контракту» ("from status to contract"); розбіжності в інтерпретації соціального статусу Максом Вебером (stаndе), як в контексті «повинні підтримувати» (should stand), так і в контексті «досягнення» (stand at a turning point); диференціація Ральфом Лінтоном соціального статусу на аскриптивний і дескриптивний, та ідею Ігоря Кона про проскриптивний характер маскуліності; теорія «природної взаємодоповнюваності ролей» Толкотта Парсонса; поняття «множинних ролей» Роберта Мертона; принципи діагностичної соціометрія (Дж.Крісвелл, Г.Лунберг, Е.Богардус та інші); ідея Герберта Блумера про «розчинення» соціальних статусів і ролей у більшості форм колективної поведінки; парадигма прогресивної еволюції сім"ї Л.Моргана; поняття симетричної сім"ї (symmetrical family) Михаеля Янга (Young) та Пітера Уїлмотт (Willmott); ідея О.Орчакова про сім"ї основну метафору патерналістській організації суспільства; теоретична можливість виділити невертикальний вимір індивідуального і сімейного статусів, тобто «статусну кристалізацію» (status crystallization) або рівень «статусної неконсистентності» (status inconsistency) Герхарда Ленські (Lenski); лог-лінійні моделі у порівняльному аналізу соціальної мобільності в індустріальних країнах (comparative analysis of social mobility in industrial nations) або (CASMIN project), здійсненому під керівництвом Джона Голдторпа (Goldthorpe); моделі структурної еволюції соціальних систем за умови граничного спілкування Г. П. Повещенко. З метою доведення емпіричної бази було застосовано компаративне соціологічне опитування у Закарпатській та Одеській областях України. Вибірку склали 224 респондента у віці від 18 до 23 років. З них: чоловіків 47%, жінок 53%. Результати опитування оброблені за допомогою стандартного пакету статистичних програм SPSS. ЗМІСТ ПЕРЕДМОВА_________ 5 Частина І Теоретико-методологічні засади статусно-рольового підходу в соціологічному дослідженні____ 9 ПІСЛЯМОВА______ 148
ПІСЛЯМОВА Трансформація сучасної сім"ї не є строго еволюційним, лінійним процесом, якій може бути остаточно інтерпретований у прогресистської парадигмі. Остання виконала своє історичне призначення і не здатна бути продуктивною для прогнозування подальших перспектив становлення сучасної сім"ї. Ключовим моментом трансформації традиційної сім"ї у сучасну є її статусно-рольові характеристики. Поняття статусу не можна вважати ефективно заданим в силу його багатоаспектності. В соціології поняття соціального статусу трактується занадто широко: в рамках інституціонального, субстанціонального і інструментального підходів. Суттєвим недоліком інституціонального підходу у дослідженні статусно-рольової структури суспільства є складності пояснення фактів суспільного життя та зразків поведінки, які виникають і розвиваються на противагу пануючим в суспільстві нормам і цінностям. Звичайне для суспільного життя відхилення від нормативної поведінки або «статусна неконсистентність», залишаються поза увагою інституціонального аспекту дослідження. Головний недолік дослідження соціальних статусів у субстанціональному аспекті – є апологетика пріоритету всіх форм практичної діяльності над теоретичною, включаючи узурпацію. Пояснення природи соціального статусу виводиться ним з його функціональної доцільності, тому що послідовні субстанціоналісти, перш за все, покликані змінювати світ, а не пояснювати його. З позиції субстанціоналістів узурпацію можна вважати природним джерелом майже всіх статусних почестей. Інструментальний аспект дослідження виглядає спробою інтеграції двох попередніх підходів з емпіричними методами дослідження соціальних статусів. Головний недолік дослідження соціальних статусів у інструментальному аспекті – недостатньо обґрунтована екстраполяція окремих соціометричних позицій осіб на область їх соціальних статусів. На фоні багатоаспектності, розмитості та неоднозначності поняття соціального статусу ключовою проблемою сучасної сім"ї стає структурна нестабільність, дисфункціональність, статусна неконсистентність. Безконфліктна трансформація статусно-рольової структури сучасної сім"ї можлива завдяки певній домовленості (конвенції) у подружніх стосунках. При цьому домовленість відбувається не завдяки ієрархічним змінам та перерозподілу влади, а завдяки формуванню нової складової статусно-рольової структури сім"ї – конвенційних статусів. Конвенційні статуси, на відміну від аскриптивних та дескриптивних статусів, не успадковані від народження і не досягаються зусиллями окремого індивіда. Конвенційні статуси можуть бути отримані за допомогою домовленості декількох сторін, зокрема подружжя. Головною ознакою конвенційного статусу є конструювання його з однієї із функцій або ролей колишнього статусу. Конвенційні статуси дозволяють описувати невертикальні трансформації статусно-рольової структури сім"ї, принципово по іншому ставлять питання вимірювання сімейного статусу. Становлення статусно-рольових структур сім"ї на Закарпатті відрізняється значним впливом історико-культурних традицій. Закарпатську сім"ю відрізняє традиційна включеність у розгалужену систему спорідненості та висока конвенційність. Провідну роль в закарпатської системі спорідненості грають кровноспоріднені стосунки, система посвячення та традиційні форми духовної спорідненості. Завдяки включеності у розгалужену систему спорідненості для статусно-рольової структури сім"ї на Одещині егалітарні стосунки подружжя є цілком природними. Статус чоловіка в сім"ї на Одещині не є однозначно пов"язаним із лідерством, як це прийнято у сім"ях патріархального типу. Для прогнозування структурних трансформацій сучасної сім"ї виключно на макросоціальному рівні характерна опора на аскриптивні сімейні статуси (син, донька, онук, онучка, племінник, племінниця) та дескриптивні статуси (батько, мама, дідусь, бабуся). Суттєвою рисою соціальних статусів є типовість, яка перетворює їх із реальних сімейних статусів у абстрактні категорії макросоціологічного аналізу. Оперування такими статусами-категоріями на мікросоціальному рівні не продуктивне. Предметом дослідження на мікросоціальному рівні є нова складова статусно-рольової структури сучасної сім"ї – конвенційні статуси, що створені із найбільш характерних рис реальних сімейних ролей: «міцного батька» та «дбайливої матусі», «неслухняного сина» та «чарівної доньки», «шановного дідуся» та «старенької бабусі». Конвенційні сімейні статуси, незважаючи на високу суб"єктивність, піддаються вивченню та вимірюванню. Позиціонування конвенційних сімейних статусів і ролей супроводжується подальшим зростанням невизначеності. За цих умов прогнозування майбутнього сучасної української сім"ї має спиратися на ідентифікацію поширеності того чи іншого її типу сім"ї. Позиціонування дружини у ролі сімейного лідера має різні наслідки для майбутнього сучасної сім"ї. Для сімей егалітарного типу нова роль дружини створює ситуацію реального перерозподілу сімейних ролей. Це означає, що чоловік має погодитися на виконання певної частини господарсько-побутових функцій або нетипової для патріархальної сім"ї ролі вихователя дітей. Майбутнє такої сім"ї залежить, перш за все, від конвенційної угоди подружжя. Вплив на нові конвенційні статуси подружжя з боку значущого оточення: родичів, свояків та близьких друзів не є значним. Проте цей факт не може бути підставою у прогнозуванні на майбутнє щодо неминучого поширення в Україні виключно егалітарної статусно-рольової структури сім"ї. Спроба позиціонування дружини у ролі сімейного лідера для сімей патріархального типу викликає не стільки реакцію протесту з боку чоловіка, скільки з боку його оточення. Перш за все, це стосується старшого покоління, яке за умови спільного проживання із молодою сім"єю допомагає підпорядкувати претензії дружини на нову сімейну роль. Багато що залежить від позиції дітей. В умовах статусно-рольової невизначеності в сім"ї може перемогти маргіналізація сімейних статусів та розвиток дітоцентристського напрямку трансформації сім"ї. Майбутнє такої сім"ї залежить не тільки від конвенційні угоди подружжя, але і від підтримки з боку значущого оточення: родичів, свояків та широкого кола інших форм спорідненості. Як виняток можливий подружній конфлікт через небажання чоловіків – прихильників патріархального типу сім"ї передавати дружині виконання функції матеріального забезпечення сім"ї. Можливість передачі ролі головного годувальника сім"ї від чоловіка дружині зростає у прямій залежності від зростання кількості неповних сімей. Позиціонування нових сімейних ролей пов"язано із непрогнозованістю перспектив трансформації структури сучасної української сім"ї у випадку, коли рольові очікування чоловіків і жінок майже тотожні. Це, перш за все стосується прихильників ситуативного типу розподілу подружніх обов"язків. Особливо непрогнозовані перспективи трансформації сучасної української сім"ї конфлікти серед прихильників ситуативного типу розподілу обов"язків. Спільне життя такого типу сім"ї через нульову визначеність або практичну невизначеність функцій матеріального забезпечення сім"ї та функції виховання дітей перетворюється у постійний постмодерністський перфоменс. В цих умовах не можливо однозначно прогнозувати не тільки середньострокове майбутнє сім"ї, але і результат закінчення кожного сімейного спектаклю. Ситуативний тип розподілу подружніх обов"язків характерний для сімей симетричного типу. Симетричну сім"ю можна вважати певною стадією в розвитку сім"ї, що заснована вже не на основі виробництва, а довкола споживання. Шлях від асиметричної до симетричної моделі сім"ї пролягає через перехідну, конфліктно-ігрову або постмодерністську модель сім"ї. Організаційною структурою такої сім"ї є інтерактивне поле, на якому всі статуси і ролі не прописані остаточно. На відміну від конвенційних домовленостей симетричної моделі, статусно-рольова структура сучасної української сім"ї може бути продуктом натхнення окремого режисера, в ролі якого може виступати не тільки старший член сім"ї, але і неповнолітні діти. У деяких випадках режисером у постмодерністської сім"ї можуть бути свояки, куми та інші люди специфічних для України форм спорідненості. Структуроутворюючим моментом такої сім"ї є гра, метою – спроба подолання конфліктів задля налагодження симетричних стосунків. Трансформація статусно-рольової структури сучасної української сім"ї відбувається одночасно за різними сценаріями та рівними напрямками. Моделі трансформації максимально поширеного на Одещині егалітарного типу сім"ї значно відрізняються від моделі трансформації традиційного, феміністського і ситуативного типів. Множина моделей трансформації статусно-рольової структури сучасної української сім"ї, що створює феномен статусно-рольової невизначеності, може стати як основою для дезінтеграції, так і основою для біфуркаційних переходів до якісно нових станів, зокрема, нових структурних змін у сім"ї. Трансформація сімейних ролей у конвенційні статуси може відбувається у формі компромісу, що обмежений у часі і просторі, та сімейної згоди. Найбільш перспективним виглядає можливість трансформації структури сучасної української сім"ї у напрямку визнання «третьої сили»: збагачення горизонтальних стосунків «чоловік – дружина» вертикальними стосунками «батьки – діти», формування сімейної структури дітоцентристського характеру, збільшення уваги до стосунків різних рівнів спорідненості та свояцтва, розширення кола сімейних комунікацій зі старшими членами родини. Плюралізація моделей внутрішньосімейних стосунків вимагає нових дослідницьких підходів, що спираються на статистичні методи аналізу та нелінійне моделювання. Одним з перспективних підходів до нелінійного моделювання, який може бути застосованим до прогнозування процесів трансформації структури сучасної української сім"ї, є модель структурної еволюції спілкування (Г.П.Повещенко). За допомогою нелінійного моделі структурної еволюції спілкування можливо: ідентифікувати сценарії і напрямки трансформації сучасної української сім"ї, прогнозувати можливі етапи трансформації та моменти біфуркаційних переходів до якісно нових станів, зокрема, зрушень статусно-рольової структури сучасної сім"ї.
|
